Ця лірична повість — про жінку, яка навідується до місць свого дитинства і юності, аби торкнутися того, що болить досі. Серед річкової води і вербового листя вона намагається пізнати себе. Її зустріч із першим коханим нагадує спробу відновити зв’язок, вербове листя, що вони тримають в руках, мимоволі проростає між ними. Та чи витримає крихка гілка там, де замість розмови — відстань, а замість слів — вода?
–5%
Ламання гілки