Коли твоя країна окрадена насильством, зболена і зранена десятиліттями, навіть століттями чужинецького ґвалту, виморена голодом, сплюндрована совєтчиною, викупана у стронції, обов’язок митця — не відвертатися від цього болю, а нести його тягар на собі, щоб побачити й розповісти, щоб назвати кожне із цих зол на ім’я в надії врешті виговорити, виплакати, викричати те, що важким каменем лежить на душі цілого народу.
Травму історії, як і індивідуальну травму, неможливо подолати, аж поки ми не дамо їй голос. Голос, що волає про пережите. Саме це робить Євген Пашковський своїм романом «Щоденний жезл» — надає тіло для цього голосу, тіло, яке судомить, шарпає і лихоманить, однак воно відмовляється замовкнути, адже його обов’язок свідчити, міцно тримаючи щоденний жезл слова, яке єдине здатне звільнити нас від важкого тягаря минулого. Роман публікується в оновленій авторській редакції. Усі попередні версії автор просить вважати нечинними.
–5%
Щоденний жезл