Не моє Заполяря продовжує спогадового циклу "На березі часу" видатного українського письменника, нашого сучасника Валерія Шевчука. Спершу були "Мій Київ", "Мій Житомир. Хата і рід", "Мій Житомир. Світ перед очима", "Ті, котрі поруч" та інші книги, в яких Шевчук-мемуарист з притаманною йому чесністю і відвертістю спогадує про пережите і осмислене. У цьому виданні оприлюднюється листування з часів служби у совєцькій армії, коли його, вже 24-річного, знаного в Україні молодого письменника, було забрано до війська і заслано до Заполяря на перевиховання. Більшість листів — до молодої дружини Неоніли Біличенко і відповідей від неї. Своєрідний епістолярний щоденник, бо писалися послання майже щодня. З епістолій зримо постають картини армійських буднів, виснажливе переживання розлуки з коханою, загострене світовідчуття молодого солдата, для якого несприйнятними є чужі обличчя, чужа мова, чужий світ...; водночас маємо змогу пізнати таємниці творчої лабораторії, коли формувався автор майбутніх літературних шедеврів.
–5%
На березі часу. Не моє Заполяря. У чоботях Марса. Валерій Шевчук. Апріорі