Це не просто поезія. Це вірші, наполохані голубами на Поштовій набережній. Вірші, які народилися там, де щойно розтанула музика. Прозорі та невагомі, вони розлітаються під вечірніми ліхтарями, повільно розтинаючи травневе повітря своїми тільцями. Вірші Єлизавети Жарікової завжди про історію поза точним і структурованим, завжди про потужний голос крізь веремію тиші. Коли Ліза говорить, що «…без цього безглуздого кроку крізь дим я не можу йти далі», то ні, не помиляється. Мистецтво і є кроком крізь дим. Тільки безглуздим — у сенсі помежів’я реальності та позасвіття. А кращої подорожі й не вигадаєш.
–5%
Мурахи Йоганна Себастьяна. Елизавета Жарікова. Смолоскип